Зарубіжна література 5 клас
Тема: Доброта і щирість головного героя Чарлі
Мета: розкрити сутність образів дітей та їхніх батьків як певних соціальних типів; показати авторське ставлення до людських та суспільних вад
https://kinokrad.co/264980-charli-i-shokoladnaya-fabrika.html
(фільм)
«Щасливий квиток» Августуса Глупа
«Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток».
«Щасливцем виявився якийсь Авґустус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. На знімку був дев'ятирічний хлопець, такий тілистий, ніби його надули велетенською помпою. З усього його тіла випиналися здоровезні обвислі складки жиру, а лице нагадувало потворну грудку тіста з маленькими смородинками очей, що зажерливо поглядали на світ. «Я знала, що Авґустус знайде Золотого квитка, - сказала його мати журналістам. - Він щодня з'їдає стільки шоколадних цукерок, що було б просто неймовірно, якби він його не знайшов. Їсти - це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить.»
«- Яка огидна жінка, - скривилася бабуся Джозефіна.
- А хлопець який бридкий, - додала бабуня Джорджина.»
«Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він простягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.
- Авґустусе! - волала пані Ґлуп. - У тебе ж нежить, ти заразиш мільйони людей по всій країні!
- Обережно, Авґустусе! - репетував пан Ґлуп. - Ти дуже низько нахилився!
Пан Ґлуп мав цілковиту рацію. Бо раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді - шубовсть! - Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею. »
«- Нічого з ним не станеться, - захихотів містер Вонка.
- Він стане шоколадною помадкою! - верескнула пані Ґлуп.
- Нізащо! - заперечив містер Вонка.
- Авжеж, стане! - не вгавала пані Ґлуп.
- Я не дозволю! - крикнув містер Вонка.
- Це ж чому? - крикнула пані Ґлуп.
- Бо смак буде гидкий, - відказав містер Вонка.
- Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.»
Щасливий квиток Веруки Солт
«І знову вечірня газета пана Бакета опублікувала фото щасливиці. Вона сиділа між сяючими батьками у вітальні їхнього будинку, розмахуючи над головою Золотим квитком, і всміхалася від вуха до вуха.»
«Веруччин батько, пан Солт, з готовністю пояснив журналістам, як саме було знайдено квиток. «Бачите,
- сказав він, - одразу, як доня сказала, що просто мусить мати Золотий квиток, я пішов у місто й почав купувати всі шоколадні батончики «Вонка» - всі, які бачив. Купував їх, мабуть, тисячами. Сотнями тисячі Тоді вантажив у фургони й відправляв на власну фабрику... Зранку до вечора кожнісінька моя робітниця зривала з батончиків обгортки.
Та минуло три дні - і все дарма. Це було жахіття! Моя Веручечка з кожним днем сумнішала й сумнішала і, коли я вертався додому, кричала на мене: «Де мій Золотий квиток! Я хочу Золотий квиток!» Вона годинами лежала на підлозі, хвицяла ногами й страшенно лементувала. Я не міг дивитись, як страждає моя дівчинка, тому поклявся не припиняти пошуків, доки не здобуду те, що вона забажала. І раптом... на четвертий день увечері одна моя робітниця закричала: «Я знайшла! Золотий квиток!»
«- Ця ще гірша за того товстуна, - скривилася бабуся Джозефіна.»
«- їй треба надавати добрячих ляпанців, - додала бабуня Джорджина. »
«- Дідуню, мені здається, що батько дівчинки зробив не дуже чесно, - пробурмотів Чарлі.»
«- Він її розбещує, - відповів дідунь Джо.
- А коли дитину так панькати, то нічого доброго не вийде. Запам'ятай, Чарлі, мої слова.»
«- Татку! - закричала Верука Солт (та дівчина, яка мала все, що забажає). - Татку! Я хочу умпа-лумпу! Дістань мені умпа-лумпу! Негайно хочу умпа-лумпу! Заберу його додому! Скоріше, татку! Дістань мені умпа-лумпу!»
«Татку, - заявила Верука Солт, - я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу... хочу...
- Вона хоче добрячих ляпанців нижче спини, - прошепотів на вухо Чарлі дідунь Джо.»
«- Мам! - вигукнула раптом Верука Солт, - я хочу мати білочку! Дістань мені таку білочку!
- Ти ж розумна дитина, - відказала пані Солт. - Це-білочки містера Вонки.
- Ну то й що! - закричала Верука. - Хочу білочку. Я тільки й маю вдома, що двох собак, чотирьох котів, шістьох кролів, двох папуг, трьох канарок, одного зеленого какаду, одну черепаху, акваріум з золотими риб-ками, клітку з білими мишками і старого дурного хом'яка! А я хочу білочку!»
«Щасливий квиток» Віолети Борегард
«- Я жую безперестанку, - кричала дівчина, - та коли почула про ті квитки містера Вонки, то відклала жуйку і перейшла на цукерки - мала надію, що мені пощастить. Тепер, зрозуміло, я знову жуватиму. Я дуже люблю жуйку. Не можу без неї жити. Жую цілісінькими днями, крім тих кількох хвилин, коли треба їсти. Тоді я приліплюю жуйку за вухо - щоб не загубити. Чесно вам зізнаюся, що почувалася б нікудишньо, якби цілий день не жувала жуєчку. Це щира правда.»
«- Маман, не заводься! - гаркнула панна Бореґард. - Вам, мабуть, - знову звернулася вона до репортерів, - цікаво буде знати, що я жую оцей шматочок жуйки уже три місяці. Тобто це новий рекорд. Я вже побила попередній рекорд моєї найкращої подружки Корнелії Принцметель.»
«- Мерзенне дівчисько, - скривилася бабуся Джозефіна. »
«- Просто ганьба! - додала бабуня Джорджина. - Вона зі своєю жуйкою обов'язково влипне в халепу, от побачите.»
«Щасливий квиток» Майка Тіві
«Дев'ятирічний хлопець сидів перед величезним телевізором, не зводячи очей з екрана, й дивився фільм, у якому одна зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу. Майк Тіві і сам був обвішаний вісімнадцятьма різноманітними іграшковими пістолетами й автоматами. Раз у раз він підстрибував і - тра-та-та! - давав довгі черги з котроїсь стрілячки.»
«- Тихо! - кричав він, коли хтось намагався його про щось запитати. - Я ж вам казав не заважати! Цей серіал такий кайфовий! Просто клас! Я дивлюся його щодня. Я всі серіали дивлюся щодня, навіть лажові - ті, де не стріляють. Але бандитські - найкращі. Вони такі класні, ці бандюги! Особливо, коли нашпиговують один одного свинцем або штрикають старими кинджалами, або лупляться кастетами! Я все віддав би, щоб теж так могти! Ото життя, кажу вам! Клас!»
«- Я теж, - погодилась бабуня Джорджина. - Невже тепер усі діти так поводяться -як оці шмаркачі, про яких ми щойно почули?»
«- А то що за хлопець у курточці з ковбоєм?
- То Майк Тіві! Його не відтягти від телевізора!
- Він, мабуть, здурів! Увесь обвішався тими дурнуватими пістолями!»
«З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.
- Привіт, мамусю! - пищав Майк. - Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!
«Щасливий квиток» Чарлі Бакета
«Чарлі Бакет міг відчути смак шоколаду єдиний раз на рік, на свій день народження. Уся родина заощаджувала для цього гроші і, коли наставав знаменний день, Чарлі з самісінького чудесного ранку дарували невеличку шоколадну плиточку. І щоразу він акуратно ховав цю плиточку в спеціальну дерев'яну коробочку і зберігав її, ніби вона була зі щирого золота. Кілька наступних днів не смів до неї навіть торкатися - тільки дивився. Коли ж урешті не витримував, то віддирав з куточка манюсінький шматочок паперової обгортки, щоб визирнув манюсінький шматочок шоколаду, а тоді відкушував звідти манюсіньку крихточку - аби тільки відчути цей чудесний солодкий смак, що поволі розтікався по язиці. На другий день відкушував ще одну крихточку, а тоді ще і ще. Отак Чарлі примудрявся розтягти десятицентову плиточку шоколаду більш як на місяць.»
«Двічі на день, ідучи до школи й повертаючись додому, малий Чарлі Бакет мусив проминати фабричну, браму. І щоразу він дуже-дуже сповільнював крок, задирав носа й на повні груди вдихав цей неповторний шоколадний запах, що огортав його звідусіль.
Ох, як же йому подобався цей запах! і як же він прагнув потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині».
«Усі старенькі мали за дев'яносто років... Вони любили цього хлопчика. Чарлі був їхньою єдиною в житті радістю і вони цілісінькими днями чекали його
вечірніх відвідин. Незрідка заходили й батьки Чарлі, ставали біля дверей і теж слухали розповіді стареньких. Отак щовечора на півгодини ця кімната сповнювалася щастям, а родина забувала про голод і холод.»
«Становище ставало нестерпним. Тепер на сніданок кожен отримував тільки по шматочку хліба, а на обід - половинку вареної картоплини.
Помалу в хатинці почали голодувати...
- Отака добра дитина, - додав дідусь Джордж. - Він вартий кращого.»
«Чарлі обережно видобув папірець з-під снігу. Він був мокрий і брудний, проте цілком нормальний. ЦІЛІСІНЬКИЙ долар!
Він міцно затис папірець тремтячими пальцями і не зводив з нього очей. У цю мить це означало єдине, одне-однісіньке. Це означало ІЖУ.»
«Аж ось почувся нервовий шепіт:
- Чарлі Бакет.
- Чарлі! - вигукнув містер Вонка. - Ну, ну, ну! То он ти який! Це ти знайшов квитка щойно вчора? Так, так. Я читав у ранкових газетах! Саме вчасно, любий хлопчику! Я такий радий! Такий за тебе щасливий! А це? Твій дідунь? Приємно познайомитись, добродію! Я захоплений! Зачарований! Радий-радісінький!»
«Старенький сидів на кормі, а малий Чарлі Бакет поруч з ним. Чарлі міцно тримав дідуня за стару кістляву руку. Він аж кипів від хвилювання. Усе побачене було таке чудернацьке - шоколадна річка, водоспад, велетенські смоктальні труби, цукрові галявини, умпа-лумпи, дивовижний рожевий човен і, насамперед, сам містер Віллі Вонка!
Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.
- Випий, - простяг він кухля Чарлі, - тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду. Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.
- Ви теж, - сказав він, - бо щось ви дуже схожі на скелета. Що таке? Останнім часом удома нічого було їсти?
- Та так, ненадто, - знітився дідунь Джо. Чарлі приклав кухля до вуст і, коли густий теплий шоколад потік у порожній живіт, усе його тіло аж затремтіло від задоволення, наповнюючись неймовірним щастям.
- Ну що, добре? - запитав містер Вонка.
- Ой, як чудово! - простогнав Чарлі.
- Смачнішого шоколаду не куштував ніколи! - заплямкав дідунь Джо.»
«- Та ж містере Вонко, - знизав плечима дідунь Джо, - залишився тільки Чарлі.»
«Чарлі подумав, що зараз станеться щось шалене. Але не злякався. Він навіть не нервував. Просто був страшенно схвильований. Дідунь Джо теж. Старенький стежив за кожним рухом містера Вонки, а обличчя його сяяло від радості.»
Тема: Туве Янсон «Капелюх Чарівника» Чарівність художнього світу твору
Мета: ознайомити учнів із життям та особливостями творчості Туве Янсон
твір читати - https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=667
Все дело в шляпе (1980). Советский мультфильм про Муми-троллей
Туві Янсон народилася в Гельсінкі в 1914 р. Коли твоя мама - художник, а тато - скульптор, жити досить весело. Коли в будинку майже всю ніч грає музика, кімнати заповнені людьми... Коли бу динок бабусі стоїть на величезній галявині в лісі... Тоді життя стає схожим на казку: можна знайти величезний срібний камінь, можна мати свій власний айсберг, а ще вирости і придумати мумі-тролів.
...Спочатку Туві тільки ілюструвала, як мама, чужі книжки... А потім виходить її перша книжка. Із цього моменту вир мумі-подій захоплює весь світ...
У 1938 р. Туве Янсон написала і проілюструвала свою власну книжку - казкову повість про мумі-тролів - і, нарешті, «...відчула справжню свободу, коли сама почала виконувати обидва види роботи». Але перша книжка ще нікому не відомої письменниці побачила світ лише через три роки. Тільки-но це сталося, Т. Янсон зрозуміла, що просто не в змозі назавжди забути про мумі-тролів, до яких пройнялася щирою симпатією. І вона написала ще одну, згодом ще одну, і ще, і ще... Так з'явилося чимало надзвичайних книжок з досконалими, оригінальними малюнками.
Легенди про тролів зародилися в Скандинавії. Тролі у скандинавському фольклорі - фантастичні істоти, зазвичай ворожі людині. Вони начебто лякали людей своїми розмірами і чаклунством. За іншими повір'ями, тролі жили в замках і підземних палацах. У фольклорі тролі бувають не тільки гігантами, але й маленькими, схожими на гномів істотами, що живуть у печерах (таких тролів зазвичай називали лісовими). У серії книжок фінської письменниці Туве Янсон з'являється, мабуть, найоригінальніший погляд на тролів: це маленькі миролюбні істоти, що живуть тихим життям. Зовні вони схожі на іграшкових людиноподібних гіпопотамів. Мумі-тролі - фантастичні істоти, ведуть цілком людський спосіб життя.
Зауважимо: не людський, а людяний спосіб життя.
Тема:Чарівність художнього світу твору
Мумі-дол - чарівна вигадана країна, але дорога в Долину мумі-тролів - країну дружби, любові, уваги до ближнього - відкрита для всіх, особливо для тих, хто мріє про тепло та душевність. Аби потрапити в гості до мумі-тролів, потрібні фантазія та доброзичливість
https://www.schoollife.org.ua/162-2017/
Туве Янсон "Чарівний капелюх" (Частина 1 із 6)
https://www.youtube.com/watch?v=eZrmITdQLGE
Туве Янсон "Чарівний капелюх" (Частина 2 із 6)
Тема: Персонажі твору, утілення в них ідей доброти, щирості, сімейних цінностей
Персонаж - загальна назва будь - якої діючої особи літературного твору.
Діляться на головні , другорядні, епізодичні.
Герой - персонаж із яскравими індивідуальними рисами, рушій сюжету.
Мумі-троль- Загальний улюбленець. Зворушує своєю відкритістю, доброзичливістю, любов'ю до батьків та симпатією до друзів. Він із задоволенням, як і будь-яка дитина, віддається різноманітним пригодам, мандрівкам, прагне чогось нового, незвіданого, таємничого і чарівного. Інколи маленькому Мумі здається, що час уповільнюється, а думки стають великими-великими: це він росте. Загалом Мумі- троль хоробрий, але іноді полохливий. Легко знайомиться, чим завдає головного болю своїй мамі.
Мумі-мама- Найкраща мама у світі! Мама Мумі-троля - втілення доброти, ніжності, турботи. Завжди готова прийняти нову «порцію» друзів коханого сина.
Мумі-тато- Народився за найнезвичайнішого розташування зірок. Замолоду багато подорожував, сам збудував Мумі-будинок. Він - найвідоміший письменник у Долині Мумі та її околицях. Талановитий, постійний у своїх уподобаннях, дружбі, здатний на екстравагантні витівки, заохочує все неординарне у своєму оточенні.
Нюхмумрик- Це той, хто навесні будить Мумі-дол. Кожне літо проводить у Мумі-долі, а восени йде в далекі краї. Знайомий з усіма тваринами і птахами. Вірний друг Мумі-троля, невтомний шукач пригод. У ньому вирує кров романтика і поета. Любить викурити люльку і пограти на губній гармошці. Не любить таблички із заборонами, будинки і сторожа парку.
Хропусь- Зовні схожий на Мумі-троля, але, як і всі хропусі, змінює свій колір залежно від настрою. Має перуку. Любить наводити лад і проводити різноманітні збори. Дуже серйозний тип. Утім не розуміє, навіщо на світі існують сестри.
Хропся- Сестричка Хропуся. Кокетлива модниця: має шовковистий чубчик і золотий браслетик на ніжці. Любить прикраси і проводить багато часу перед люстерком. Може бути напрочуд серйозною.
Чмих (Крихітне Звірятко)- Трошки жадібний, любить скиглити. Небайдужий до всього яскравого і солодкого. Знайшов незвичайний грот (щоправда, не зовсім сам).
Гемуль- У нього величезний ніс. Ходить у сукні, яка дісталася йому від тітки. Він надокучливий, любить командувати і ніколи не визнає своїх помилок. Колекціонує поштові марки. Коли грають у схованки, завжди ховається під диваном - на більше в нього не вистачає уяви.