Відомо, що сім'я - природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином - справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім'ї знаходиться в тісному зв'язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі.

В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство.

Батьки - найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Від типу сім'ї, особливостей її функціонування, характерів і особистих якостей батьків залежить те, якою буде вихована ними дитина. Особливо на формування особистості маленької людини впливає стиль виховання, обраний батьками.

Стиль сімейного виховання - це спосіб взаємодії батьків та дітей, що характеризується застосуванням певних засобів і методів виховного впливу, виражається у особливій манері вербального та невербального спілкування.

Існує низка різноманітних класифікацій стилів сімейного виховання, в основі яких лежать особливості внутрішньо-сімейних та міжособистісних взаємин, що виражаються у ставленні батьків до особистості дитини, її способу мислення та діяльності; застосування методів покарання і заохочення; формування моральних принципів та цінностей; до оточуючих людей та навколишнього середовища.

Найпоширенішим в психолого-педагогічній літературі є поділ стилів сімейного виховання на демократичний (авторитетний), авторитарний, ліберальний (поблажливий, потуральний) та індиферентний (байдужий).

- Демократичний стиль характеризується наявністю сприятливого мікроклімату в сім'ї: теплі й довірливі стосунки між батьками і дитиною, взаємна повага і підтримка, емоційне сприйняття дитини як окремої особистості, урахування її думки, поглядів, почуттів і потреб. Тут високий рівень контролю за розвитком і діяльністю дітей поєднуються з визнанням і заохоченням їх індивідуальності, автономії та самостійності. Батьки дотримуються демократичних принципів спілкування: не вдаються до фізичних покарань і приниження, утримуються від проявів агресії й неповаги, використовують методи здорової вимоги та логічної аргументації.

У результаті дотримання демократичного стилю сімейного виховання у дитини формуються такі особистісні якості, як старанність, відповідальність, сила волі, впевнені в собі та здатність до адекватного самооцінювання, самоконтролю і саморегуляції, розвинені необхідні соціальні навички.

- Авторитарному стилю притаманний надмірний контроль батьків за життям дітей, обмеження їхньої самостійності й ініціативності. Батьки будують взаємини в сім'ї на основі власної беззаперечної і неподільної влади, що супроводжується чіткими командами, завищеними вимогами, жорсткими заборонами і суворими покараннями (в тому числі фізичними). Сімейне спілкування зазвичай зводиться до мінімуму: всі рішення приймаються лише батьками, від дітей вимагається тільки беззастережна слухняність і мовчазна покора.

Такі методи виховання формують у дітей механізм зовнішнього контролю: зникнення загрози покарання провокує неконтрольовану, агресивну поведінку з боку вихованців до батьків і громадськості.

- Єдиною перевагою ліберального (поблажливого, потурального) стилю виховання є теплі, близькі взаємини між членами сім'ї, батьки повністю відкриті для спілкування з дітьми. В іншому йому притаманна відсутність елементу керівництва, правил, заборон та обмежень в поєднанні з низьким рівнем контролю (практично вседозволеність). Діти отримують повну свободу і самостійність у вчинках, рішеннях, набутті досвіду. Ставлячи себе на один рівень з дітьми (фактор безумовної любові), батьки сприяють формуванню комунікативної лінії в напрямку до себе, а не до дитини. Таким чином знівельовується батьківський авторитет, право на лідерство. Такі батьки не можуть надати дитині практичної допомоги і підтримки в будь-якій ситуації, викликаючи в них почуття незахищеності, тривожності.

Ліберальний стиль зазвичай виховує інфантильних, неадекватних, імпульсивних, невибагливих до себе, безпринципних людей. Інколи вони стають активними та творчими особистостями.

- Для індиферентного (байдужого) стилю характерна відчуженість між дітьми та батьками. Останні виявляють закритість у спілкуванні, емоційну холодність щодо дитини, навіть байдужість. Батьки не беруть активної (свідомої) участі у процесі виховання, не встановлюють системи контролю, обмежень, покарань і заохочень, не надають дитині практичної і моральної підтримки. Обтяжені власними проблемами, індиферентні батьки ігнорують інтереси і потреби дитини, часто звинувачують їх у своїх невдачах, демонструючи деяку ворожість і відкриту зневагу до дитини.

Таке виховання провокує у дітей відхилення психологічного та розумового розвитку, порушення поведінки, навіть психічні розлади. Вони ростуть некерованими, імпульсивними, невпевненими в собі, тривожними і боязкими, схильними до асоціальної та агресивної поведінки.

Мною було проведено узагальнення результатів анкетування «Стиль сімейного виховання» серед сімей КЗШ №112. В анкетуванні прийняли участь всі класи школи. Батькам пропонувалось вибрати з 7 завдань відповідь, яка найбільш всього відповідає стосункам між ними та дітьми. Метою анкетування було визначити який стиль сімейного виховання домінує у кожному класі. За основу у анкетуванні брали авторитарний, демократичний та потуральний стилі виховання.

Аналіз анкетування «Стиль сімейного виховання»

Як результат у всіх класах демократичний стиль виховання переважає на першому місці, авторитарний на другому та потуральний лише в деяких класах на третьому місці.

Таким чином, формування і становлення нової особистості, що відбувається в сімейній атмосфері, значною мірою залежить від обраного батьками стилю виховання. Здійснюючи свідомий, вмотивований вибір, батьки самі визначають, якою людиною в майбутньому стане їхня дитина.

Особистість людини формується та розвивається в результаті впливу багато численних факторів, об'єктивних і суб'єктивних, природних і суспільних, внутрішніх та зовнішніх, незалежних та залежних від волі та свідомості людей, які діють стихійно або згідно визначеної мети. При цьому сама людина не уявляє собою пасивну істоту, яка фотографічно відображає зовнішній вплив. Вона виступає як суб'єкт формування власної особистості, тобто становлення себе, як соціальної істоти, яке проходить у результаті взаємовпливу на неї оточуючого середовища та системи виховання. У середовищі людина соціалізується.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості є його готовність взаємодіяти з соціумом.

Виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності школярів у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий - набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій - одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова - сім'я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі.

Узагальнюючи результати анкетування «Готовність батьків до створення умов соціалізації особистості» де прийняли участь всі класи КЗШ № 112, батькам було запропоновано дати відповідь «так», «можу, але не завжди», «ні» на 15 питань анкети, можна зробити висновок:

Аналіз анкетування «Готовність батьків до створення умов соціалізації особистості»

Серед 1-5 класів - переважає сімейний виховний простір який сприяє становленню особистості дитини (переважає прагнення батьками не тільки зрозуміти дитину, але й пізнати її, ставитися до нею з повагою, дотримуватися гуманістичних принципів виховання, мати постійну толерантну позицію по відношенню до дитини). Також серед цих класів на другому місці сімейний виховний простір який сприяє становленню особистості дитини, але немає чіткої позиції по відношенню до дитини (батьки ставлять турботу про дитину на перше місце, мають здібності вихователя, але не завжди діють послідовно та цілеспрямовано, схильні до компромісів, які послабляють ефект виховання). Сімей які взагалі не сприяють становленню особистості дитини серед цих класів немає.

Якщо аналізувати 6-11класи, серед них на першому місці теж переважає сімейний виховний простір який сприяє становленню особистості дитини. На другому місці з вихованням дитини справи непогані, але батькам не вистачає знань або бажання, щоб допомогти дитині стати особистістю. На третьому місці - сімейний виховний простір також сприяє становленню особистості дитини, але немає чіткої позиції по відношенню до дитини.

Отже, батьки мають розуміти, що найбільш важливим виховним фактором є соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня - сім'я, а потім власний досвід - ось основа розвитку особистості дитини. Тому роль батьків не можна зводити лише словесними вказівками. Дорослі мають керувати, заохочувати, направляти, організовувати дитину для успішного формування її як особистості у процесі соціального становлення.